Переяслав попрощався з Олександром Македоном 13 листопада. Його поховали на Андрушівському кладовищі з військовими почестями.
Олександру було 55 років. У березні 2026 року він отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня за службу в ЗСУ. До початку повномасштабної війни працював на птахофабриці в Київській області. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, пішов добровольцем до лав 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри. Позивний - “Македон”.
У бригаді мав посаду командира відділення. Але робив більше, ніж це передбачала інструкція. На передовій Олександр перевозив бійців до артилерійських позицій і забирав поранених. Неодноразово рятував їм життя. “Якщо треба швидко здійснити логістику - я виїду”, - говорив він.
Він ставив безпеку побратимів понад усе. Повторював: “Я везу людей, живих людей з родинами та дітьми”. Чекали вдома - дружина і двоє дітей, син та донька.
Батькам про фронт мало що розповідав. Казав лише: все добре й відпочиває. Сім місяців служби минули - надійшла сумна звістка про його загибель.
Олександр Македон загинув 18 липня 2026 року біля Межової Синельниківського району Дніпропетровської області під час виконання бойового завдання. Побратими написали: “З глибоким сумом повідомляємо про втрату нашого побратима”.
За мужність його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Військовий водій постійно ризикує життям: має оцінювати обстановку й реагувати на загрози навколо себе.
Катерина Мирончук, пресофіцерка бригади, говорить: “Загинула неймовірна людина”. Дмитро Бойчук згадує, як Олександр не раз рятував життя товаришам: “Він був нашим ангелом-охоронцем”.
